Воєнний стан і обмеження прав: чи можливий баланс між безпекою та верховенством права?

«ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ ПІД ЧАС ВІЙНИ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПРАВОВА, А Й МОРАЛЬНА ДИЛЕМА. ДЕРЖАВА, ЗАБЕЗПЕЧУЮЧИ БЕЗПЕКУ, НЕ ПОВИННА СТАВИТИ ПІД ЗАГРОЗУ ПРАВО НА ГІДНІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ. НАВІТЬ У ЧАСИ ВОЄННОГО СТАНУ КОНСТИТУЦІЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ГАРАНТОМ ОСНОВНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ, І ПРО ЦЕ ТРЕБА ПАМ'ЯТАТИ, ПРИЙМАЮЧИ ЗМІНИ В ЗАКОНОДАВСТВО», - Сергій Лисенко

Обмеження прав під час війни

В умовах війни перед державою стоїть надзвичайно складне завдання: гарантувати безпеку країни, не поступаючись основними правами людини. Як правник, я переконаний, що право на безпеку і право на справедливість не повинні вступати в конфлікт навіть у часи найгостріших криз. Захищаючи нашу незалежність, ми маємо пам'ятати, що людська гідність є фундаментом усіх прав, а її порушення — це не лише юридична, а й моральна поразка.

Венеційська комісія у своїй доповіді «Дотримання принципів демократії, прав людини та верховенства права в умовах надзвичайного стану» наголошує на важливості збереження демократичних інститутів та прав людини навіть у кризових ситуаціях (Джерело: Venice Commission). Зокрема, комісія підкреслює, що будь-які обмеження повинні бути тимчасовими, необхідними та пропорційними загрозі, а також не порушувати сутність прав і свобод. Ці принципи є фундаментальними для збереження верховенства права та демократичних цінностей навіть у найскладніші часи.

Українська Конституція чітко регулює можливість обмеження певних прав і свобод громадян під час воєнного стану. Вона допускає такі обмеження, але лише в рамках закону і за умови, що вони є обґрунтованими та необхідними для захисту держави. Стаття 64 Конституції прямо визначає, що під час воєнного чи надзвичайного стану обмеження прав і свобод можливе, але воно не може поширюватися на такі фундаментальні права, як право на свободу (ст. 29), судовий захист (ст. 55), презумпція невинуватості (ст. 62) та право на захист (ст. 63). Ці положення є непорушними, адже вони складають основу конституційного ладу.

Аналіз змін до законодавства

З початком повномасштабної вторгнення Росії в лютому 2022 року Україна змушена була швидко адаптувати законодавство до реалій війни. Так, 1 травня 2022 року набув чинності Закон України No2201-IX, який вніс зміни до Кримінального процесуального кодексу (КПК). Нові положення передбачали особливості здійснення кримінального провадження під час воєнного стану, зокрема:

• скорочення строків вручення письмового повідомлення про підозру;
• зміну порядку продовження тримання під вартою;
• обмеження можливості оскарження рішень слідчого чи прокурора;
• уточнення переліку учасників кримінального провадження;
• врегулювання порядку закриття кримінального провадження стосовно нового учасника. Закон також доповнив КПК статтею 615, яка деталізує особливий режим досудового розслідування та судового розгляду в умовах воєнного стану. Наприклад, частина 6 цієї статті передбачала, що деякі функції слідчого судді могли виконувати прокурори.

«ЗАКОНИ, ПРИЙНЯТІ ПІД ЧАС ВІЙНИ, ПОВИННІ ВІДПОВІДАТИ НЕ ЛИШЕ ПОТРЕБАМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ, А Й МІЖНАРОДНИМ СТАНДАРТАМ. ЛИШЕ ДОТРИМАННЯ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ГАРАНТУЄ, ЩО МИ НЕ ВТРАТИМО ТЕ, ЗА ЩО БОРЕМОСЯ», - Сергій Лисенко

Проте Конституційний Суд України у своєму рішенні від 18 липня 2024 року No8-р(II)/2024 визнав цю норму неконституційною, оскільки вона порушувала право на свободу та судовий захист, гарантовані статтями 29 і 55 Конституції. Зокрема, в рішенні зазначено, що відповідно до другого речення частини другої статті 64 Конституції України права людини, гарантовані Конституцією у приписах статей 29 (право на свободу та особисту недоторканність), 55 (право на судовий захист), 62 (презумпція невинуватості), 63 (право на захист), не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану. Це положення підкреслює, що обмеження таких прав, навіть за умов надзвичайного стану, є недопустимим.

Водночас Суд зазначив, що державне втручання в захисну сферу цих прав можливе лише за умови домірності та виправданості обраних законодавцем засобів. Такі засоби повинні зберігати сутність прав людини і не суперечити Конституції України, яка expressis verbis гарантує їх обсяг. Це рішення вкотре підкреслює важливість збереження балансу між забезпеченням національної безпеки та дотриманням фундаментальних прав, що закріплені Основним Законом.

Іншим важливим кроком у змінах до законодавства став Закон України No2198-IX, який набув чинності 3 квітня 2022 року. Він передбачив, що під час воєнного стану суди можуть не визначати розмір застави для підозрюваних у пособництві державі-агресору. Ця норма спрямована на посилення відповідальності за злочини проти національної безпеки, але вона викликала жваві обговорення серед правників, адже існує ризик порушення принципу пропорційності.

10 вересня 2022 року набули чинності зміни до КПК, внесені Законом України No2531-IX, які стосуються військових злочинів. Зокрема, для військовослужбовців, підозрюваних у дезертирстві, невиконанні наказу чи самовільному залишенні частини (статті 402–405, 407, 408, 429 КК), запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується без альтернативи застави. Це положення обґрунтовується потребою посилення дисципліни в армії, але воно також вимагає ретельного контролю за дотриманням прав підозрюваних.

Україна також скористалася правом на дерогацію, передбаченим статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що дозволяє тимчасове відступлення відокремих міжнародних зобов'язань. Це дозволило тимчасово відступити від окремих міжнародних зобов'язань для забезпечення ефективного управління в умовах надзвичайної ситуації.

Водночас, стаття 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає, що такі заходи можуть застосовуватися лише в умовах надзвичайної ситуації, яка загрожує існуванню нації, і лише в межах, суворо необхідних для забезпечення безпеки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні No7-р(II)/2024 від 19 червня також наголосив, що навіть у таких умовах обмеження прав повинно відповідати сутності цих прав і бути домірним. Це означає, що держава не має права свавільно втручатися у права громадян, навіть якщо йдеться про захист національної безпеки.

Показовим у цьому контексті є рішення Конституційного Суду від 22 травня 2018 року No5-р/2018, де було підкреслено, що людська гідність є основою всіх інших прав і свобод. Тому навіть у часи війни втручання в права людини можливе лише за умови збереження сутності цих прав і поваги до людської гідності. Це рішення залишається дороговказом для законодавця і судової системи.

«ЗМІЦНЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ТА БЕЗПЕКИ — ВАЖЛИВЕ ЗАВДАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ. АЛЕ ЖОДНА З НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА НЕ ПОВИННА ПІДРИВАТИ ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРАВ ЛЮДИНИ», - Сергій Лисенко

Замість висновків

Війна вимагає від держави прийняття складних рішень, але ці рішення не повинні порушувати основних принципів демократії та прав людини. Верховенство права — це не лише юридична норма, а й фундамент демократичного суспільства, який надає нам сили вистояти навіть у найскладніші часи. Законодавчі зміни повинні враховувати конституційні цінності, адже тільки так ми зможемо зберегти баланс між безпекою, свободою та гідністю.

Під час воєнного стану важливо, щоб закони відповідали не лише реаліям часу, а й гарантували цінності, закріплені у Конституції та міжнародних документах, таких як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Тільки за таких умов держава може гарантувати своїм громадянам безпеку, не відступаючи від демократичних принципів, які є основою боротьби за незалежність.

Тому парламент та уряд повинні підходити до розробки законів з максимальною відповідальністю, усвідомлюючи, що саме повага до прав людини і верховенство права визначатимуть майбутнє України.

ДЖЕРЕЛО: https://www.uaa.org.ua/byuleten/