Виконання судових рішень: практика ВC (cудовий погляд)
Судовий погляд.
Справедливість, добросовісність і розумність: як українські суди сформували новий підхід до вирішення спорів, що виникають із договірних відносин.
Гучні правові позиції Верховного Суду 2019 - 2020 років.
Судовий контроль за виконанням судових рішень: актуальна практика Верховного Суду.
Порушення карантинних норм: судова практика.
Карантин-2020: судова практика.
Практика притягнення до відповідальності за порушення норм карантину.
Конституція України гарантує кожному право на судовий захист його прав і свобод у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства України.
Судовий захист прав і свобод людини та громадянина є видом державного захисту. Тобто держава бере на себе обов'язок захисту або поновлення наших прав відповідно до ст. 55 Конституції.
Виконання судових рішень
Право на судовий захист передбачає й конкретні гарантії, які закріплені на законодавчому рівні, ефективного поновлення в правах, якщо ті були порушені, шляхом зд ійснення правосуддя. Одним із дієвих засобів впливу на стан виконання судових рішень уважають судовий контроль, який в Україні здійснюють у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України "Про виконавче провадження".
Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема, про поновлення порушеного права, не повинні суперечити принципу рівності всіх перед законом і судом та у зв'язку із цим обмежувати право на судовий захист.
Забезпечення виконання судового рішення є обов'язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов'язкове судове рішення.
Необхідно зазначити, що зміни до Конституції щодо правосуддя 2016 року, а саме доповнення Основного Закону ст. 1291, зумовили появу нових підходів до механізму реалізації принципу обов'язковості виконання судового рішення. Згідно із цією статтею судове рішення є обов'язковим до виконання, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, фактично судовий контроль стає ще однією формою реалізації судової влади, крім здійснення функції правосуддя. Зазначене положення Конституції відображено в ч. 3 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Водночас установлений Конституцією принцип судового контролю не дістав на практиці належного розвитку через брак чітко прописаних законодавцем процесуальних механізмів здійснення такого контролю. Особливо це стосується сфери господарського судочинства.
Суд не є обов'язковим учасником виконавчого провадження, але до його повноважень належить розгляд процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень.
Судовий контроль є важливою гарантією забезпечення обов'язковості й виконання судового рішення. Це означає, що таке рішення буде виконано у встановлені законом строки, належним чином і в повному обсязі.
15.12.2017 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. № 2І47-МІІ. Внесені зміни торкнулися, зокрема, питання судового контролю за виконанням судових рішень.
Наприклад, ГПК України в редакції до 15.12.2017, на відміну від ЦПК України в редакції до 15.12.2017, узагалі не містив окремого розділу, який би регулював питання здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.
На сьогодні в господарському судочинстві є кілька форм контролю за виконанням судових рішень. Найпопулярнішою формою такого контролю залишається розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.
У новій редакції ГПК України законодавець вніс ясність щодо суб'єкта оскарження, визначивши його як державного виконавця чи іншу посадову особу органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться судові рішення, у яких суди звертають увагу на те, що суб'єкт оскарження в новій редакції ГПК України змінився. Тепер це не орган державної виконавчої служби, а державний виконавець, інша посадова особа органу державної виконавчої служби (ухвала Господарського суду Харківської області від 31.05.2018 р. у справі № 922/4103/13).
Щодо підсудності справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, то законодавець виокремив це питання в окрему статтю, зазначивши, що скаргу подають до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
У випадках, передбачених ст. 287 КАС України та ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", справа може бути підсудною адміністративному суду.
Проаналізувавши висновки КСУ, можна зауважити, що принцип обов'язковості судових рішень є складовою права особи на справедливий судовий захист прав і свобод людини та громадянина, видом державного захисту й гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод за допомогою правосуддя.
Забезпечення виконання судового рішення є безпосереднім обов'язком держави, яка повинна не лише впроваджувати ефективні механізми виконання судових рішень, а й забезпечувати їх функціонування в такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, право якої було порушено та на користь якої ухвалено судове рішення.
З огляду на норми законодавства України встановлення такого контролю є правом суду, який має враховувати, що невиконання рішень, постановлених національними судами, є системною проблемою України.
Звертаємо вашу увагу на практику Верховного Суду у справах, у яких заміну сторони виконавчого провадження відповідно до ст. 379 КАС України застосовано як один із процесуальних засобів, за допомогою якого адміністративні суди забезпечують належне виконання судового рішення, що набрало законної сили. Такі спори виникають через недосконалість як матеріального, так і процесуального законодавства, де сторони не завжди в позасудовому порядку у виконавчому провадженні можуть самостійно замінити сторони й отримати те, на що мають право за судовим рішенням.
Наприклад, у справі № 2а-1350/08 щодо стягнення заборгованості зі сплати пені КАС ВС указав на солідарну відповідальність двох солідарних боржників у разі виокремлення з боржника нової юридичної особи. Суд виснував, що, коли після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням.
На практиці ж для вирішення спорів у справах, у яких було замінено стягувача з особи, що померла, на її правонаступника-спадкоємця, судді ВС користувалися не лише національним законодавством, а й рішеннями ЄСПЛ. Зазначені проблеми розв'язано після внесення змін до процесуального законодавства та його вдосконалення. У ст. 379 КАС України з'явилась ч. 4, якою врегульовано, що положення цієї статті застосовують також у разі необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Як приклад наведемо постанову КАС ВС у справі № 2а-15057/09/2670 про поновлення особи на посаді, коли було замінено боржника з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на правонаступника - Державну екологічну інспекцію України та Державну екологічну інспекцію у Київській області. Суд указав, що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) шляхом її приєднання до іншої, яка виконуватиме повноваження (завдання) особи, що приєднується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників такої установи. Отже, не може бути такого, що держава, ліквідуючи органи влади, відмовляється від своїх зобов'язань.
Стосовно сутності судового контролю в постанові КАС ВС від 21.08.2019 р. у справі № 295/13613/16- а зазначено, що ст. ст. 382 - 383 КАС України визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення за наслідками розгляду такого звіту, як можливий варіант - накладення штрафу (у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України)) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Верховний Суд наголосив, що вказані правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.
Водночас Верховний Суд зауважив, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюють у порядку, передбаченому законодавством, що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Ба більше, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або невчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядають.
Варто зазначити, що аналогічна правова позиція міститься також у постановах КАС ВС від 17.04.2018 р. у справі № 819/1430/17, від 12.11.2018 р. у справі № 806/3099/17 та від 21.11.2019 р. у справі № 802/1933/18-а.
Таким чином, Верховний Суд наголосив, що судове рішення виконують безпосередньо, а для його виконання не вимагають ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Зупинення виконання судового рішення
Трапляються й ситуації, коли може бути зупинено виконання судового рішення. Відповідне положення міститься в постанові КЦС ВС від 10.08.2020 р. у справі № 727/4094/19.
У касаційній скарзі порушено питання про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 15.06.2020 р. у частині стягнення з АТ "Укрсиббанк" судового збору в розмірі 9091,45 грн. ВС зазначив, що мотивами зупинення виконання рішення або зупинення його дії, зокрема, може бути відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання судового рішення в разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, неможливість повороту виконання рішення в разі його скасування тощо. Метою вирішення питання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії є недопущення порушення прав, свобод й охоронюваних законом інтересів особи, яка подала касаційну скаргу, та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв'язку з виконанням або дією судового рішення.
Клопотання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має бути мотивованим і містити обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, які підтверджені належними й допустимими доказами, зокрема в разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду може бути надано копію такої постанови.
Оскільки представник заявника не навів обґрунтованих підстав зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду в частині стягнення з АТ "Укрсиббанк" судового збору в розмірі 9091,45 грн, а також не додав доказів, які б підтверджували необхідність зупинення виконання такого судового рішення, а сама собою наявність у суду касаційної інстанції права на зупинення виконання судового рішення й незгода сторони із цими рішеннями не є підставою для зупинення їх виконання.
Судовий контроль за виконанням судового рішення полягає в перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення в спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення у справі. Наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього й виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії чи бездіяльність суб'єкта, який має виконати таке рішення.
Попри те що ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення судом контролю за виконанням судового рішення, згідно із ст. 2 цього Закону завданням суду є саме здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному права на справедливий суд і поваги до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією й законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України. З огляду на це інше завдання, окрім здійснення правосуддя, ця стаття на суд не покладає, про контроль не йдеться. Проаналізувавши норми обох указаних статей, можна зазначити, що законодавець розуміє контроль суду за виконанням судових рішень як особливу форму здійснення правосуддя, але це не відповідає сутності останнього, адже правосуддя відрізняється від контрольної та правоохоронної діяльності.