Судова реформа: pro et contra
Реформа системи правосуддя назріла в сучасних українських реаліях уже давно, але наразі процес реформування набув грандіозного розмаху. І це не дивно, адже якісне та ефективне правосуддя для нашої держави й досі, на жаль, залишається мрією.
Пересічні громадяни, платники податків, дедалі частіше ставлять неприємне, однак адекватне запитання: на що витрачаються їхні гроші? На фінансування системи, у якій судді отримують зарплатню, про яку можливо тільки мріяти, а справи розглядаються роками чи й подекуди десятками років? А може, податки витрачаються на обурливі, неприпустимі рішення в резонансних справах? На те, щоби Україна була в перший п'ятірці держав за кількістю позовів до Європейського суду з прав людини через безпрецедентні порушення під час судового розгляду справ у межах українського судочинства? Чи ж так фінансується катастрофічно низький рівень довіри громадян України до органів судової гілки влади? А чи мізерний відсоток суддів, притягнутих до відповідальності за скоєні дисциплінарні проступки, адміністративні та кримінальні правопорушення?
Як розуміємо, категоричний запит суспільства на справедливість у судах є досить серйозним викликом для всіх державних інституцій, а насамперед – для самої судової системи.
Якщо зосередитися на етапах судової реформи, які запропонувала нинішня влада та які знайшли підтримку у Верховній Раді України, то вони мають радикальний характер. Але й не дивно: це пряме відображення того, що з ситуацією, яка склалася в системі правосуддя України, уже просто годі миритися.
Етапи судової реформи в Україні
Ретельно проаналізувавши етапи запропонованої судової реформи, можна визначити декілька, що мають першочергове значення. Саме на них хочемо зосередитися. Маємо на увазі такі вектори судового реформування, як перевірка на доброчесність членів Вищої ради правосуддя (ВРП), створення служби дисциплінарних інспекторів у складі ВРП, формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та проведення конкурсів на вакантні посади суддів усіх інстанцій.
Перший шквал критики здійнявся довкола процедури перевірки доброчесності членів чинної Вищої ради правосуддя, оскільки цим процесом займається створена Етична рада, до роботи в якій залучені іноземні фахівці.
Основне гасло противників судової реформи – іноземні фахівці (які представлені в складі Етичної ради, що займається питаннями реформування Вищої ради правосуддя, та які матимуть переважне право під час голосування за нового кандидата на посаду члена ВРП й під час оцінки доброчесності чинного члена ВРП) у такий спосіб втручаються в українську незалежність та суверенітет, посягаючи на незалежність судової влади.
Але більшість членів української юридичної спільноти відреагувала на цей крок влади досить стримано. Реакція свідчить про те, що ця подія не становить якої-будь загрози для доброчесних представників системи правосуддя. Тоді чому ніхто з критиків не хоче чесно зізнатися в тому, що сором тут насправді викликає дещо інше – сам факт того, що судову систему довели до тієї крайньої межі знецінення й браку авторитету, коли впродовж останніх років утрачено бодай малу довіру до порядності та доброчесності членів украй важливих для судової гілки влади органів, як ВРП та ВККСУ?
За такою логікою, наприклад, іноземні фахівці, які 8-й рік поспіль допомагають реформувати українське військо – це добре. На противагу ж їм робота іноземних експертів, які, до речі, є визнаними авторитетами сфери правосуддя США, Канади, Великої Британії та інших країн з високою правовою культурою, – це втручання в суддівську незалежність?
Чи не є призначення іноземних фахівців очевидним сигналом того, що навіть у влади нашої держави увірвався терпець. До речі, розпуск ВККСУ та перевірка на доброчесність членів ВРП – оце і є «лакмус» так званої ефективності роботи названих органів.
Водночас якщо посперечатися з противниками цього етапу судової реформи та відстежувати темпи роботи створеної Етичної ради, то оперативність останньої вражає. Етична Рада обрала склад Ради з головою та заступником, затвердила перелік документів для початку перевірки кандидатів та теперішніх членів ВРП, ухвалила порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), список кандидатів, допущених для співбесіди, – і це все за рекордний півторамісячний термін! Така оперативність не може не вражати. Тому вважаю, що цей етап судової реформи, а особливо його якість та строки виконання покладених задач, є логічним та необхідним у сучасних вітчизняних реаліях судочинства.
Закон від 14.07.2021 р. № 1635-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» відтепер унеможливлює виконання Дисциплінарними палатами ВРП повноважень щодо розгляду дисциплінарних справ, оскільки повноваження Ради щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді реалізує служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя є учасником дисциплінарної справи. Але ця новація була сприйнята без особливого ажіотажу.
На жаль, зараз дисциплінарних інспекторів немає, скарги щодо дисциплінарного проступку судді не розподіляються, а тому кількість таких нерозподілених у ВРП звернень станом на 11.01.2022 р. склала 3 151 од., що ніяк не додає оптимістичного настрою прибічникам судової реформи. Тому хочеться сподіватися, що справи з судореформуванням у цьому аспекті теж буде найближчим часом відрегульовано.
Судова реформа формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
Наступний етап судової реформи – це формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка фактично не працює вже 2 роки, унаслідок чого не проводяться конкурси на посади суддів усіх інстанцій. Це й призвело до певного колапсу в роботі судів.
Уже нікого не дивує, що наразі в судовій системі держави є приблизно 2000 суддівських вакансій. Як і припинення роботи декількох судів у зв'язку з браком суддів. Часті звільнення суддів із посад останнім часом теж стали звичними.
І знову ж аргумент противників судової реформи (але поки що він єдиний) – це участь у складі Конкурсної комісії, яка відбиратиме кандидатів на посаду членів ВККСУ, іноземних фахівців, котрі матимуть переважне право під час голосування за кандидата й цим начебто втручатимуться в незалежність судової влади.
Проте й тепер члени української юридичної спільноти відреагували на це здебільшого стримано: нововведення аж ніяк суттєво негативно не вплине на якість відбору до такого важливого органу судової системи, як ВККСУ.
Що ж до найбільш громіздкого та затратного етапу судової реформи, а саме відбору кандидатів на посади суддів, то хочеться сподіватись, що реформа в цій найважливішій частині досягне поставленої мети, тобто таки буде проведено швидкий та ефективний відбір достатньо підготовлених та доброчесних кандидатів на вакантні посади суддів.
Це можливо реалізувати через скорочення кількості процедур під час відбору кандидатів, зосередження відбору на критеріях високого професійного рівня та надважливого критерію – доброчесності. Якраз доброчесність тепер набула чи не найголовнішої ролі в оцінці діяльності судді не тільки як професіонала, але також як і пересічної людини, громадянина та члена демократичного суспільства. Маємо надію отримати зрештою таких кандидатів на вакантні суддівські посади, за рішення котрих у межах судового розгляду та за поведінку котрих поза межами судової зали не змушені будемо соромитися й червоніти.
Підсумовуючи, хочеться висловити віру та щире сподівання, що в нинішньої влади, попри шалений спротив з боку критикантів її реформаторських ініціатив, вистачить політичної волі, рішучості, виваженості та певної державницької мудрості на те, щоби повністю оновити суддівське врядування: не тільки самі українські суди, але й органи, які відповідають за обрання кандидатів на посади суддів.
Тільки держава, яка забезпечує ефективне здійснення правосуддя, захист прав, свобод та законних інтересів кожного громадянина, суб'єкта господарювання, може справедливо називатися правовою та цивілізованою. А нашій державі, яка впевнено прямує шляхом до якісного судочинства, це вкрай необхідно.