Право на свободу та особисту недоторканність громадянина є ключовим елементом захисту прав людини.

Право на свободу та особисту недоторканність громадянина є ключовим елементом  захисту прав людини.

Кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність.

Таке право громадянина є ключовим елементом в механізмі захисту прав людини. 

Відповідно до статті 3 Конституції України недоторканність, нарівні з життям і здоров'ям, честю і гідністю, безпекою людини, є найвищою соціальною цінністю.

Система запобіжних заходів, є досить важливим інститутом кримінального провадження. В Україні проблема порушення прав людини під час застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є однією із найбільш актуальних. Інститут запобіжних заходів є способом забезпечення діяльності правосуддя щодо осіб, які притягуються до кримінальної̈ відповідальності, а у виняткових випадках у відношенні осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення. 

Відповідно до статті 29 Конституції України, у кожної̈ людини є право на свободу та особисту недоторканність. Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий̆ запобіжний̆ захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Відповідно до КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що така особа може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який̆ суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканість, передбачений КПК України.

Схожої думки дотримується і Комітет Ради Європи, який зазначає якщо є підстави для застосування запобіжного заходу, воно не обов'язково повинно бути пов'язано з обмеженням свободи. Відповідно до Резолюції Комітету міністрів Ради Європи № 11 від 9 квітня 1965 року «Взяття під варту» і Рекомендацією R(80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду», Комітет міністрів рекомендував дотримуватися таких принципів при розгляді питання про застосування запобіжного захід як взяття під варту:

  • взяття під варту не повинно бути запобіжним заходом, що застосовується в обов'язковому порядку, судовий орган повинен приймати рішення з урахуванням всіх обставин справи;
  • взяття під варту повинно розглядатися як виняткова міра;
  • взяття під варту повинно застосовуватися або продовжуватися лише в разі суворої необхідності і не повинно застосовуватися для цілей покарання;
  • особу, взяту під варту, має бути поінформовано про свої права і про порядок їх здійснення.

Відповідно до статті 183 КПК України, даний запобіжний захід, застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Законодавець чітко передбачив, що загалом такий запобіжний захід застосовуватись не може. І при цьому визначив чіткій перелік осіб, до яких його можна застосувати:

-      до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

-      до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років;

-      до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років;

-      до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;

-      до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

-      до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.

Частиною 3 статті 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, а саме:

-      щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

-      щодо злочину, який спричинив загибель людини;

-      щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

-      щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

-      щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

У разі обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя у визначених законодавством випадках зобов’язаний визначити розмір застави, при цьому обґрунтувавши обраний розмір застави та у випадку її внесення, обов’язково роз’яснити обов’язки покладені на підозрюваного та наслідки за їх невиконання.

Проблематика застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

Відповідно до практики ЄСПЛ, національні суди повинні з’ясувати, чи є тримання особи під вартою до судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який забезпечив би належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов’язків, а також чи є можливість обмежитися в даному випадку застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу.

В рішенні ЄСПЛ «Вітольд Литва проти Польщі» від 4 квітня 2000 року, вказується, що взяття під варту – це «серйозний захід, який виправданий лише тоді, коли інші, менш серйозні заходи, були розглянуті та визнані недостатніми для забезпечення інтересів людини і суспільства».

Однак в Україні слідчі судді не завжди взагалі оцінюють наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, та наявність певних обставин, які необхідно враховувати в обранні запобіжного заходу, передбачених ст. 178 КПК України, що призводить необґрунтованого застосування як більш суворого запобіжного заходу, так і навпаки, такого, що не здатний забезпечити належну поведінку підозрюваного. 

Приклади застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підприємців

Серед останніх прикладів застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, можна відзначити кримінальне провадження відносно завдання збитків ДП «Морський торговельний порт «Южний».

Так, 29.10.2020 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду санкціонував взяття під варту підозрюваного у справі № 991/8878/20 в рамках кримінального провадження № № 52017000000000592 від 05.09.2017 за фактом завдання збитків Державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» обсягом 47,5 млн грн при закупівлі товарів.

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду застосував до підозрюваного – керівника ТОВ – запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26.12.2020 року з альтернативою внесення застави у розмірі 4 млн 204 тис. грн.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2020 року підозрюваному керівнику продовжено строк тримання під вартою до 22 лютого 2021 року.

Серед наявних ризиків та їх обґрунтованості суд дійшов до наступного висновку: «наявність у останнього паспортів громадянина України для виїзду за кордон, за якими він у 2017-2020 роках неодноразово виїжджав за кордон, що свідчить про обізнаність з правилами перетину державного кордону, що дає підстави для висновку про продовження існування ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.» та «вбачається, що підозрюваний має у власності готівкові грошові кошти у сумі 1 150 000 доларів США та 900000 грн., його дружина - 150000 грн., а також інше рухоме та нерухоме майно, що свідчить про існування умов для життя підозрюваного в умовах розшуку, переховування як на території України, так і за межами України.».

Однак, з цього випливає питання, чому в рамках кримінального провадження органом досудового розслідування не накладено арешт на рухоме та нерухоме майно підозрюваного, чому слідчим суддею не зобов’язано підозрюваного здати на зберігання паспорт для виїзду закордон.

Серед інших ризиків сторона обвинувачення зазначає: ризики знищення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та ризики незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні.

Проте, кримінальне провадження відкрите у 2017 році, тобто орган досудового розслідування вважає, що підозрюваний не мав можливості за три роки знищити документи та вплинути на свідків, що є не логічним.

Однак, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 лютого 2021 року, строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному керівнику продовжено до 19 квітня 2021 року, не дивлячись на те, що нових ризиків протидії кримінальному провадженню у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 177 КПК України, з боку підозрюваного не виникло.

Щодо інших прикладів, можна відзначити кримінальне провадження щодо бізнесмена Максима Микитася. Так, 31 грудня 2020 року екскерівнику компанії «Укрбуд» Максиму Микитасю,Шевченківський районний суд м. Києва у справі № 761/6290/21 в рамках кримінального провадження № 12020100020005028 від 08.12.2020 року за ч.3 ст.27 ч.2 ст.146, ч.3 ст.27 ч.2 ст.189 КК України обрав запобіжний захід: тримання під вартою, без можливості виходу під заставу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 підозрюваному Максиму Микитасю продовжено строк тримання під вартою до 24 квітня 2021 року.

При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя переконався, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та відсутні обставин, які є підставою для застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Наведені стороною обвинувачення фактичні дані в сукупності дали достатні підстави для висновку про реальність намірів Максима Микитася щодо ймовірного вирішення проблемної ситуації в неправовий спосіб шляхом вчинення іншого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким.

Отже, на думку слідчого судді, застосування запобіжного заходу відносно Максима Микитася у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, було пропорційним легітимній меті, яка ставиться до застосування запобіжних заходів, а відтак про наявність підстав для задоволення клопотання про його продовження.

Однак, як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину", про яку йдеться у ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, визначає наявність обставин або відомостей, які б переконали неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин (рішення в справі "Нечипорук і Йонкало проти України").

09 березня слідчим суддею залишено без розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу підозрюваного Максима Микитася.

Слідчий суддя дійшов висновку, що наведені стороною захисту в клопотанні про зміну запобіжного заходу обставини не є новими, оскільки фактично стосуються оспорювання обґрунтованості підозри, посилання на відсутність складу правопорушення, а також стану здоров`я та соціальних зв`язків, які враховувались при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Однак, через 3 дні, а саме 12 березня сторона захисту Максима Микитася повідомила, що слідчий суддя змінив запобіжний захід з тримання під вартою на нічний домашній арешт. Що слугувало підставою для зміни запобіжного заходу не відомо.

Доволі гучною є справа відносно президента АТ АКБ «АРКАДА» Костянтина Паливоди. За версією органу досудового розслідування, Костянтин Паливода, обіймаючи посаду голови правління банку «Аркада», разом зі своїми спільниками розробив та реалізував схему привласнення 50 млн грн із фондів фінансування будівництва житлових комплексів «Еврика» та «Патріотика», управителем яких є банк.

04 вересня 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва у справі 761/27397/20 в рамках кримінального провадження №12020100000000749 від 03.08.2020 задовольнив клопотання слідчого та застосував до підозрюваного Костянтина Паливоди запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з альтернативою внесення застави у розмірі 21 млн грн

Серед ризиків які наводить слідчий зазначається, що підозрюваний з метою ухилення від можливого суворого покарання, може переховуватись від слідства та суду, а саме виїхати закордон. У підтвердження цього існує наявна оперативна інформація щодо висловлювання підозрюваним бажання покинути межі території України.

Крім того, під час розслідування встановлено ризик можливого знищення, ховання або спотворення підозрюваним будь-яких із речей чи документів, щодо укладання кредитних договорів, оскільки підозрюваний займає посаду президента АТ АКБ «АРКАДА» і, перебуваючи на волі, може знищити, сховати документи, що мають відношення до незаконної видачі кредитів.

Більше того, існує ризик можливого впливу підозрюваним на свідків у кримінальному провадженні (членів правління АТ АКБ «АРКАДА», членів кредитно-інвестиційного комітету АТ АКБ «АРКАДА» та інших), оскільки Костянтин Паливода займає посаду президента АТ АКБ «АРКАДА».

Однак, як, зазначила сторона захисту, 31 серпня 2020 року Костянтина Паливоду звільнено з посади Голови правління АТ АКБ «АРКАДА», а тому він далі не може впливати на діяльність цього банку.

Проте, слідчим суддею не прийняті до уваги доводи сторони захисту про відсутність доказів вчинення підозрюваним зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, оскільки на думку слідчого судді, причетність підозрюваного до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень є достатньою мірою для даної стадії кримінального провадження і доводиться доказами, які долучені слідчим до матеріалів клопотання.

07.10.2020 року Київським апеляційним судом міста Києва у справі 1-cc/824/4836/2020 (761/27397/20) задоволено апеляційну скаргу сторони захисту, якою ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року скасовано та постановлено нову ухвало якою застосовано до Костянтина Паливоду запобіжний захід у вигляді домашнього арешту , заборонивши йому цілодобово залишати місце свого проживання, виходячи з наступного:

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що слідчий суддя застосовуючи до підозрюваного  найбільш суворий запобіжний захід, хоча і встановив наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, однак не з`ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам. Крім того, апеляційну скаргу прокурора від 12.11.2020 року залишено без задоволення.

Так, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, завжди має бути наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Проте, кожна п’ята особа, взята під варту, на різних підставах звільняється з-під варти. Таким чином, необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на стадії досудового розслідування складає приблизно 20-25%.

Таким чином, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя завжди має керуватись Конституцією України, іншими нормативно-правовими актами, рекомендаціями Ради Європи, практикою ЄСПЛ та пам’ятати, що він максимально обмежує права, свободи та законні інтереси особи і у разі необгрунтованованого рішення, призводить до невиправданого обмеження свободи підозрюваного або обвинуваченого як зазначено у випадках вище.

Задати питання
Ми допоможемо вирішити ваші проблеми
Всі новини