GRACERS FB pixel

Споры, связанные с задержкой расчета при увольнении

Конституція України відповідно до Загальної декларації прав людини проголошує право кожної особи працювати та отримувати кошти за працю, яку він самостійно обирає. 

На жаль, трапляються непоодинокі випадки, коли звільненому працівнику не виплачують усі необхідні в разі звільнення суми (зарплату, відпускні тощо) відповідно до вимог трудового законодавства. 

За таких обставин Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП) передбачено відповідальність для роботодавців за затримку розрахунку під час звільнення, зокрема передбачено виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Однак роботодавці нівелюють свої обов'язки і самостійно не сплачують звільненому працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку. У такому випадку працівник може захистити свої порушені трудові права, звернувшись до суду з позовом про стягнення відповідних коштів у примусовому порядку. 

У Рішенні Конституційного Суду України від 29.01.2008 р. No 2-рп/2008 зазначено, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене. 

На законодавчому рівні врегульовано обов'язок своєчасної виплати заробітної плати, а також передбачено відповідальність (у тому числі фінансового характеру) у разі порушення прав працівника. 

Пропонуємо до вашої уваги судову практику Верховного Суду у справах зі спорів, пов'язаних із затримкою розрахунку в разі звільнення. 

За порушення трудових прав працівника в разі одного звільнення неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 05.08.2020 р. у справі No 686/20491/18)

Короткий зміст позовних вимог 

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ТОВ "Т- Стиль" на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення та суми згідно з листком тимчасової непрацездатності. 

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Стягнув із ТОВ "Т-Стиль" на користь ОСОБА_1 16955,56 грн середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки. У решті позову відмовив. 

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що під час звільнення позивача з роботи відповідач порушив норми КЗпП України щодо видачі ОСОБА_1 трудової книжки, у зв'язку з чим підлягає стягненню середній заробіток за час затримки її видачі. Решта позовних вимог ОСОБА_1 є недоведеними. 

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив у частині суми коштів, що підлягають стягненню з відповідача за несвоєчасну видачу трудової книжки. Стягнув з ТОВ "Т-Стиль" на користь ОСОБА_1 22654,80 грн за несвоєчасну видачу трудової книжки. У решті рішення суду залишив без змін. 

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що за два повні останні місяці роботи, 41 робочий день, ОСОБА_1 отримала 14981,37 грн, середньодобова заробітна плата становить 365,40 грн, з якої слід обчислювати середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки. 

Мотиви й доводи Верховного Суду та застосовані норми права 

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадять у день звільнення. 

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку в разі звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум в разі звільнення та факт проведення з ним остаточного розрахунку. 

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто за невиплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. 

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час того самого прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника під час одного звільнення неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. 

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 р. у 

справі No 6-2912цс16.
Верховний Суд дійшов висновку про збільшення розміру середнього заробітку до 24481,80 грн. У решті залишено без змін. 

Звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі No 134/1781/16-ц)

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення. 

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто 48874 грн 08 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення. Рішення районного суду мотивовано тим, що в день звільнення ОСОБА_1 відділ освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області не виплатив останній всі належні до виплати суми, а саме – індексацію заробітної плати, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України на користь позивачки стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку під час звільнення з 16 липня 2015 року по 29 грудня 2016 року (день виплати індексації). 

Рішенням апеляційного суду апеляційну скаргу відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області задоволено. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних під час звільнення сум, фактично розрахувався з ним. У справі встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з роботи. 

16 липня 2015 року проведено відповідний розрахунок під час звільнення. Тобто з дня проведення розрахунку під час звільнення ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. Однак із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення ОСОБА_1 звернулася 20 грудня 2016 року. Остання не довела, що була позбавлена можливості дізнатися в день звільнення та проведення з нею розрахунку під час звільнення, чи здійснено нарахування та виплата всіх сум, що належать їй від роботодавця. Суд першої інстанції питання дотримання строку звернення до суду не вирішував, мотивів його поновлення у рішенні суду не наводив. Оскільки ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав, поважних причин пропуску цього строку не довела, тому вказане є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог останньої. 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду рішення апеляційного суду скасував, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, виходячи з такого. 

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. 

Згідно зі статтею 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадять у день звільнення. 

Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. 

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. 

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 р. No 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку в разі звільнення, що працівникові не було виплачено належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо він у цей день не був на роботі – наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама собою відсутність коштів у роботодавця не скасовує його відповідальності. 

Окрім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, роз'яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 р. No 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. 

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. No 9- рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним із недотриманням законодавства про оплату праці. 

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. 

Зокрема, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. 

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. 

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відділ освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області не виплатив у останній день звільнення всі належні до виплати суми, а саме – індексацію заробітної плати, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України на користь позивачки стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку під час звільнення з 16 липня 2015 року по 29 грудня 2016 року (день виплати індексації). 

 

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про те, що з дня проведення розрахунку під час звільнення ОСОБА_1 могла дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. При цьому не врахував зазначені вимоги закону й те, що відділ освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області 29 грудня 2016 року здійснив розрахунок з ОСОБА_1 в частині індексації заробітної плати у розмірі 5921 грн 55 коп., тому висновок апеляційного суду про відмову в позові ОСОБА_1 за пропуском тримісячного строку звернення до суду за захистом своїх трудових прав, не ґрунтується на встановлених обставинах і наведених вимогах закону. 

Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними й достатніми для вирішення зазначеного спору. 

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не скасовує його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 р.)

У квітні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом до управління освіти виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради (на час розгляду справи назву змінено на Покровську міську раду) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення. 

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю вини відповідача в невиплаті всіх належних позивачу під час звільнення сум, оскільки управління освіти є бюджетною установою, у якій нарахування й виплата заробітної плати залежить від фінансування, тому позивачу належні під час звільнення суми було виплачено 29 січня 2016 року. Ураховуючи відсутність вини відповідача у виплаті належних позивачу під час звільнення сум, відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. 

Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що підстави для виплати позивачу заявлених нею сум відсутні, а тому й відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. 

У квітні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. 

Мотиви, із яких виходить Верховний Суд, та застосування норми права 

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. 

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадять у день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Сама собою відсутність коштів у роботодавця не скасовує його відповідальності. 

Оскільки звільнення ОСОБА_4 відбулось 20 січня 2016 року, а відповідач здійснив виплату належних позивачу під час звільнення сум 29 січня 2016 року, із відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 20 січня 2016 року до 29 січня 2016 року. 

Установивши, що в день звільнення відповідач не здійснив із позивачем повного розрахунку під час звільнення, суди, посилаючись на відсутність у цьому вини відповідача, помилково вважали, що відсутність коштів у роботодавця скасовує його вину в невиплаті належних позивачу сум під час звільнення. 

Обчислення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. No 100, згідно з яким нарахування виплат в усіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденну (годинну) заробітну плату визначають діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). 

Матеріали справи не містять необхідних даних для обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення. 

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення, а відповідно до положень статті 307 ЦПК України (чинних на час розгляду справи) він має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення або змінити його. 

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення спору не встановлено, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим, та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Задать вопрос
Мы поможем решить ваши проблемы
Все новости