Протокол Берклі – принцип ведення розслідування з використання електронних цифрових даних

Протокол Берклі – це практичний посібник з ефективного використання цифрової інформації з відкритим вихідним кодом при розслідуванні порушень міжнародного кримінального права, права людини та гуманітарного права, розроблений школою права Університету Каліфорнії в Берклі разом з представниками ООН. Над цим практичним посібником працювало понад 150 експертів протягом трьох років.

Протокол Берклі містить керівні положення про міжнародні стандарти для проведення онлайн-розслідування передбачуваних порушень, керівництво про методи та процедури для збирання, аналізу та зберігання цифрової інформації з дотриманням професійних, правових та етичних принципів.

У ньому також викладено заходи, які слідчі можуть вжити в інтернеті, щоб забезпечити фізичний та психосоціальний захист самих себе та інших людей, включаючи свідків, постраждалих та фахівців з надання першої допомоги, включаючи громадян, активістів та журналістів, які ризикують своїм благополуччям задля того, щоб задокументувати порушення прав людини та серйозні порушення міжнародного права. Використання зібраних доказів із зазначених вище джерел, означає забезпечення справедливого судочинства.

Цей протокол може бути корисним та практичним у роботі адвокатів, журналістів та правоохоронних органів.

Варто зазначити, що автори протоколу врахували сучасні тенденції та не посилаються на конкретні інструменти, оскільки технології розвиваються стрімкіше ніж наукові методи, які їх підкріплюють.

Даний посібник затверджує мінімальні стандарти необхідні для знаходження, збирання, зберігання, перевірки та аналізу контенту із соціальних мереж та відкритих джерел.

Такими джерелами можуть бути, контент створений користувачами у соціальних мережах, таких як YouTube, Facebook, Instagram та інших.

Іншими джерелами можуть бути дані супутникових знімків, які зможуть бути використанні в рамках різних справ у Міжнародному кримінальному суді.

З точки зору роботи правоохоронних органів, такі джерела можуть слугувати додатковою доказовою базою та надаватимуть слідчим ширше уявлення про осіб або події.

З іншого боку, таким особам варто досить уважно перевіряти інформацію з відкритих джерел, оскільки вона може бути неправдивою, неточною або хибною, тому важливо їх так само ретельно перевіряти, як і інші докази.

Негативною стороною на мою думку є те, що правоохоронні органи витрачатимуть більше часу на досудове розслідування, а суди відповідно, на судовий розгляд, оскільки потенційно можуть існувати сотні тисяч фотографій, відео та публікацій, які мають бути перевірені та дослідженні всіма сторонами процесу.

Варто зазначити, що наприклад в України діє Національний стандарт України «Інформаційні технології. Методи захисту. Настанови для ідентифікації, збирання, здобуття та збереження цифрових доказів», який стосується не лише цифрових доказів у відкритих джерелах, а й цифрових даних на конкретних пристроях.

Однак, ;інститут електронних доказів в КПК України не деталізований та не врегульований на достатньому рівні, саме тому питання внесення відповідних змін до КПК України є нагальним, в тому числі щодо чіткого визначення поняття та видів електронних доказів, а також доповнення переліку процесуальних джерел доказів, і розмежування поняття електронного документа як офіційного документа та інших документів, які подаються в електронній формі.

Підсумовуючи, в реаліях сучасного світу рамки правдивості або неправдивості інформації стерлися настільки, що в будь-якому випадку збір та використання інформації з відкритих джерел, є вигідним для всіх сторін, оскільки допоможе підвищити стандарти розслідування та судового розгляду.