Огляд рішень Верховного Суду в кримінальному провадженні
ГОЛОВНА СТАТТЯ:
Угода про примирення. Як це працює на практиці
КОМПЕТЕНТНА ДУМКА:
- Тактика поведінки в разі здійснення правоохоронними та наглядовими органами перевірних заходів.
- Шахрайство як мистецтво ілюзії.
- White-collar crime в Україні.
- Повернення незаконно вилученого майна.
- Захист у разі обшуків. Оскарження протиправних дій правоохоронних органів.
СУДОВИЙ ОГЛЯД:
Деякі цікаві питання розгляду кримінальних проваджень, висвітлені у висновках Верховного Суду за січень – березень 2020 року.
Верховний Суд в одному із своїх рішень зазначив, що порядок, установлений Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК), – це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
Водночас дійсним є факт того, що відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус судді" Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Так, ВС у своїх судових рішеннях окреслив низку доволі цікавих орієнтирів щодо дотримання порядку, установленого КПК, як-от:
I. ВС у постанові від 03.03.2020 р. у справі № 755/27711/13-к зазначив, що в питанні невідкриття стороні захисту речових доказів суд першої інстанції обґрунтовано послався на практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, який у постанові від 24.10.2018 р. у справі № 733/249/16-к указав, що предмет після огляду визнають речовим доказом і долучають до кримінального провадження мотивованою постановою (ухвалою), якою створюється особливий правовий режим поводження з предметом у кримінальному провадженні. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів є протокол огляду предмета.
Відповідно, у разі відкриття в порядку ст. 290 КПК джерела фактичних даних немає підстав уважати в провадженні дійсними обставини, передбачені ч. 12 цієї статті КПК.
II. ВС у постанові від 04.03.2020 р. у справі № 4910/16/19-к указав, що факт перебування особи в міжнародному розшуку був предметом судового контролю під час вирішення питання щодо обрання підозрюваному запобіжного заходу 12 вересня 2019 р., під час якого прокурор надав підтвердні зазначеним обставинам документи, зокрема постанову Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2018 р., згідно з якою підозрюваного в межах кримінального провадження, унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110060002990 від 02 квітня 2013 р., оголошено в міжнародний розшук.
Тим самим ВС, на відміну від місцевих суддів, пов'язує установленість цього факту не з наявністю повідомлення безпосередньо з Інтерполу, а констатує його дійсність із моменту прийняття рішення про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук. Відповідно, із часу прийняття такого типу рішення процедура міжнародного розшуку особи є дійсною, тобто такою, що розпочата з дотриманням порядку, визначеного КПК.
Наприклад, в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 03.07.2019 р. у справі № 755/18149/16к указано, що матеріали, якими слідчий орган підтверджує оголошення особи в міжнародний розшук, мають містити повідомлення безпосередньо з Інтерполу, довідки або витягу з його бази даних.
В ухвалі Київського апеляційного суду від 19.12.2018 р. у справі № 757/38367/18-к ( № 11-сс/824/1954/2018) суд апеляційної інстанції, крім іншого, зазначив: "Крім того, колегія суддів зважає і на доводи апелянта щодо відсутності належних доказів про знаходження ОСОБИ_2 у міжнародному розшуку, а посилання слідчого та суду першої інстанції про оголошення останнього у такий розшук недоведеними, оскільки згідно наданих матеріалів провадження належних доказів (повідомлення безпосередньо з Інтерполу) про знаходження ОСОБА_2 у міжнародному розшуку вони не містять".
Колегія суддів Апеляційного суду м. Києва в ухвалі від 27.03.2018 р. у справі № 757/1696/18-к серед іншого зазначила, що "...станом на 18.01.2018 ОСОБА_4 каналами Інтерполу не розшукується та в обліках секретаріату Інтерполу не значиться", що спричинило неможливість констатації факту наявності в особи статусу "оголошеної в міжнародний розшук".
III. Відповідно до позиції ВС/ККС, висловленої в постанові від 11.02.2020 р. у справі № 761/33311/15-к, під час розгляду кримінального провадження, даючи оцінку допустимості доказу, суд має проаналізувати критерії допустимості таких доказів, як-от: законність джерела, законність способу отримання, процесуальне оформлення перебігу й результатів слідчої дії.
У постанові від 27.01.2020 р. у справі № 754/14281/17 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вказала, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
У цьому ж судовому рішенні ОП ВС окреслила алгоритми (1 – надано потерпілим; 2 – отримано через тимчасовий доступ), за дотримання яких залучений документ уважатимуть таким, що належним чином отриманий.
Так, ВС зауважив, що з огляду на законодавчі норми потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров'ю, а слідчий зобов'язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з'ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому разі разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об'єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами гл. 15 розд. II КПК.
Відповідне право потерпілого надавати самостійно особисту медичну документацію є дійсним, як і право подавати інші докази, оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 18.09.2018 р. у справі № 346/883/15-к указала, що потерпілий є самостійним суб'єктом кримінального процесуального доказування з власною правовою позицією та має право брати активну участь у з'ясуванні обставин, установлених під час кримінального провадження, і перевірці їх доказами, зокрема й шляхом подання доказів (п. 3 ч. 1 ст.56 КПК).
Однак у разі отримання документів у порядку ст. 93 КПК слідчим із медичного закладу, тобто шляхом використання третього алгоритму, не передбаченого з двох наведених вище, останні є залученими з порушенням порядку, установленого КПК.
Орієнтири тотожного характеру щодо цього питання колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду окреслила в постанові від 07.08.2019 р. у справі № 555/456/18. Зокрема, указано таке: у будь-якому разі речові докази та документи, які надають експертові, повинні бути належним чином залучені до кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК (залежно від способу збирання), і набути відповідного процесуального статусу.
Відповідно, отримання медичних документів у порядку ст. 93 КПК слідчим від медичного закладу не за правилами гл. 15 розд. II КПК є порушенням установленого в КПК порядку.
IV. 07.06.2018 у справі № 727/4350/16-к колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначила: з огляду на аналіз кримінальних процесуальних норм, які містяться в ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 і ч. 2 ст. 237 КПК, суд дійшов висновку, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, що захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку під час надання такої згоди.
Надання власником добровільної згоди на проникнення до його житла чи іншого володіння є гарантією захисту прав особи від зловживань слідчого, прокурора, рівноцінною гарантії у вигляді отримання на це судового рішення, а тому не потребує після здійснення таких дій (постфактум) звернення з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
V. Постановою від 15.02.2018 р. у справі № 357/14462/14-к колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вказала, що зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи визнав недопустимим доказом з огляду на те, що експерт під час її проведення використовував не дані протоколу огляду місця події та схеми до нього, а лише фотознімки, які не є джерелом доказу, що свідчить про використання хибних вихідних даних із численними суперечностями. При цьому, посилаючись на доктрину "плодів отруєного дерева" з практики Європейського суду з прав людини, суд також визнав недопустимим і висновок автотехнічної експертизи, оскільки його дані є похідними від попереднього висновку експертизи. Водночас, як наголосив ВС, наведене свідчить, що підставою для визнання зазначених доказів недопустимими була якість змісту документів, складених під час процесуальних дій, а не порушення вимог процесуальної форми їх призначення чи проведення. Зважаючи на те, що жодної із зазначених вище у законі обставин для визнання доказів недопустимими суди обох інстанцій не констатували та в процесі кримінального провадження не встановили порушень прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, тому визнання висновку експертизи недопустимим доказом з огляду на суперечливість вихідних даних не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону. Суд мав право був дати іншу правову оцінку доказу, у тому числі не брати його до уваги, навівши ґрунтовні мотиви свого рішення, але не визнавати його недопустимим із наведених у вироку мотивів. У зв'язку із зазначеним недоречним є і застосування доктрини "плодів отруєного дерева" щодо визнання недопустимим висновку автотранспортної експертизи як такого, що є похідним від попередньо визнаного недопустимим висновку експертизи.
